Оглавление
Х-38 тактична ракета — це сімейство російських високоточних авіаційних боєприпасів класу «повітря–поверхня» малого радіусу дії, прийнятих на озброєння наприкінці 2012 року. Розроблена корпорацією «Тактичне ракетне озброєння», вона замінює застарілі Х-25 і Х-29 і призначена для ураження бронетехніки, укріплень, мостів, складів і надводних цілей на відстані від 3 до 40 км (у модернізованих версіях — до 70–80 км залежно від висоти пуску).
Головна особливість — модульна конструкція: одна базова платформа може оснащуватися різними головками самонаведення (лазерною, тепловізійною, активною радіолокаційною чи супутниковою) та бойовими частинами масою до 250 кг. Швидкість досягає 2,2 Маха, стартова маса — близько 520 кг, що дозволяє застосовувати її з винищувачів і штурмовиків без значного навантаження на носій.
У бойових умовах Х-38 використовувалася в Сирії та активно застосовується з 2022 року для ударів по логістичних об’єктах у тактичній глибині. Завдяки комбінованому наведенню та дворежимному твердопаливному двигуну ракета залишається одним із основних інструментів фронтової авіації для точних ударів без заходу носія глибоко в зону ППО.
Історія створення та прийняття на озброєння
Робота над новою тактичною ракетою розпочалася на початку 1990-х років як відповідь на потребу замінити радянські системи Х-25 і Х-29, які вже не відповідали вимогам сучасного бою. Перша публічна демонстрація макета відбулася на авіасалоні МАКС-2007. До цього часу конструктори корпорації «Тактичне ракетне озброєння» відпрацювали модульний підхід: корпус, двигун і система управління залишалися спільними, а головки самонаведення та бойові частини можна було змінювати залежно від завдання.
Перші льотні випробування провели близько 2010 року з борту Су-34. На озброєння сімейство прийняли в грудні 2012 року. Серійне виробництво основних модифікацій розгорнули ближче до 2015-го. У 2017 році на МАКС показали оновлену аеродинаміку з довшими й вужчими нерухомими поверхнями керування — рішення, яке спростило внутрішнє розміщення в відсіках Су-57.
На базі Х-38 у 2015 році створили гібридні боєприпаси «Гром-1» і «Гром-2» (експортні варіанти — «Гром-Е1» і «Гром-Е2»). Перший зберігає ракетний двигун і масу близько 520 кг, другий перетворюється на плануючу бомбу з додатковою бойовою частиною. Ці розробки розширили можливості платформи, дозволяючи збільшити дальність у окремих конфігураціях.
Конструкція та принципи модульності
Х-38 побудована за класичною аеродинамічною схемою з Х-подібним крилом у середній частині корпусу та оперенням у хвостовій. Довжина становить 4,2 м, діаметр корпусу — 0,31 м, розмах крила — 1,14 м. Стартова маса не перевищує 520 кг, з яких до 250 кг припадає на бойову частину. Дворежимний твердопаливний ракетний двигун розганяє ракету до швидкості 2,2 Маха на початковій ділянці траєкторії, після чого підтримує високу швидкість навіть на кінцевому відрізку.
Модульність реалізована через швидкозмінні головки самонаведення та бойові частини. На маршовій ділянці працює інерціальна система навігації, часто з корекцією за даними ГЛОНАСС. На кінцевій ділянці вмикається обрана головка. Кут пеленгу цілі в горизонтальній площині досягає ±80°, що дає пілоту свободу маневру перед пуском. Для застосування з гелікоптерів у кормовій частині встановлюють стартові прискорювачі.
Саме можливість швидко змінювати тип наведення та бойової частини робить Х-38 універсальним інструментом: одна й та сама платформа може працювати і по рухомій бронетехніці, і по стаціонарних складах у складних метеоумовах.
У модернізованих версіях збільшили площу несучих поверхонь крила (приблизно в 1,7 раза) та оптимізували алгоритми інерціальної системи. Це дозволило підняти дальність пуску з великих висот до 70–80 км при збереженні керованості на кінцевій ділянці.
Основні тактико-технічні характеристики
Нижче наведено зведені дані за офіційними та відкритими джерелами станом на 2026 рік. Варто враховувати, що реальна дальність сильно залежить від висоти й швидкості носія: з ешелону 10–12 км вона значно більша, ніж при пуску з малих висот.
| Параметр | Значення | Примітки |
|---|---|---|
| Довжина | 4,2 м | Стандарт для всіх основних модифікацій |
| Діаметр корпусу | 0,31 м | — |
| Розмах крила | 1,14 м | У модернізованих версіях площа збільшена |
| Стартова маса | до 520 кг | Залежить від комплектації |
| Маса бойової частини | до 250 кг | Осколково-фугасна, проникаюча або касетна |
| Максимальна швидкість | 2,2 Маха | На початковій ділянці; на кінцевій — 1,3–1,7 Маха |
| Дальність пуску | 3–40 км (базова); до 70–80 км (модернізована) | Залежить від висоти та швидкості носія |
| Висота пуску | 200–12 000 м | — |
| Швидкість носія | 15–450 м/с | 54–1620 км/год |
Реальні показники в бойових умовах можуть відрізнятися залежно від модифікації та зовнішніх факторів.
Модифікації та системи наведення
Сімейство Х-38 включає кілька основних варіантів, що відрізняються переважно типом кінцевого наведення:
- Х-38МЛ / Х-38МЛЕ — напівактивне лазерне наведення. Вимагає підсвічування цілі з борту носія, з БПЛА або з землі. Забезпечує високу точність по стаціонарних і рухомих об’єктах за умови хорошої видимості.
- Х-38МТ / Х-38МТЕ — тепловізійна (інфрачервона) головка. Працює вночі та в умовах диму чи пилу, добре підходить для ураження техніки з тепловим контрастом.
- Х-38МА / Х-38МАЕ — активна радіолокаційна головка. Ракета сама випромінює сигнал і ловить відбиття. Всепогодна, не потребує зовнішньої підсвітки, але випромінювання може бути виявленим засобами РЕБ.
- Х-38МК / Х-38МКЕ — супутникова навігація (ГЛОНАСС з можливістю корекції). Оптимальна для стаціонарних об’єктів у складних метеоумовах, коли оптичні та теплові канали обмежені. Кругове ймовірне відхилення оцінюється в межах 5–20 м залежно від перешкод.
Бойові частини також варіюються: осколково-фугасні та проникаючі для більшості варіантів, касетні — переважно для супутникової модифікації. Така гнучкість дозволяє адаптувати боєприпас під конкретне завдання без зміни носія.
Носії та умови застосування
Основними носіями є фронтові бомбардувальники та багатоцільові винищувачі: Су-34 (найчастіше згадуваний у бойових епізодах), Су-35, Су-30, Су-25СМ3, Су-57, МіГ-35. Передбачена інтеграція з гелікоптерами Ка-52 (з додатковими прискорювачами). Пуск можливий з катапультних пристроїв типу АКУ-58.
Умови пуску досить широкі: висота від 200 м до 12 км, швидкість носія від дозвукової до надзвукової. Широкий кут захоплення цілі дозволяє пілоту не йти строго на об’єкт, а виконувати маневр ухилення від засобів ППО. У практиці 2024–2025 років ракети найчастіше застосовували з середніх і великих висот для ураження мостів і логістичних вузлів на відстані 7–30 км від лінії зіткнення, а в окремих випадках — і далі.
Бойове застосування
Перше бойове використання зафіксоване під час операції в Сирії. З 2022 року Х-38 регулярно з’являється в зоні бойових дій на території України. Найчастіше фіксують застосування версії з лазерним наведенням по мостовій інфраструктурі та складах у тактичній глибині. Підсвічування цілей часто здійснюють розвідувальні БПЛА.
Перевага ракети в таких умовах полягає в поєднанні відносно невеликої дальності (що ускладнює раннє виявлення) з високою швидкістю та можливістю вибору типу наведення. При цьому носій може залишатися поза зоною дії багатьох засобів ППО ближнього радіусу. У відкритих джерелах зазначають, що модернізовані варіанти з збільшеною площею крила дозволили розширити радіус застосування без зміни маси бойової частини.
Модульна архітектура та висока швидкість роблять Х-38 зручним інструментом саме для тактичних задач, де важлива точність і швидкість реакції, а не максимальна дальність.
Похідні системи та подальший розвиток
На базі Х-38 створено сімейство «Гром». «Гром-Е1» зберігає ракетний двигун і може досягати значно більшої дальності (за окремими оцінками — до 120 км), а «Гром-Е2» працює як плануюча бомба. Ці гібриди розширюють можливості платформи, дозволяючи використовувати одну технологічну базу для різних сценаріїв — від ближніх точних ударів до дій на більшій відстані.
Станом на зараз Х-38 залишається одним із основних тактичних засобів фронтової авіації Росії. Її розвиток іде шляхом удосконалення аеродинаміки, алгоритмів навігації та підвищення стійкості до перешкод, зберігаючи при цьому компактність і модульність, закладені на етапі проєктування.
